Фото: promin.cv.ua
Бюджет картини – 620 тис. грн. Необхідно зібрати ще майже половину суми
Фрагмент першого повнометражного документального фільму
про вишиванку «Спадок нації» презентували в Києві. Автор ідеї та сценарист Леся
Воронюк разом із режисером Олександром Ткачуком дев'ять років тому почали
проводити День вишиванки. Поступово він став міжнародним святом для українців у
всьому світі. Гасло картини – «Вишити, щоб вижити».– Ми знайшли дуже багато людей, які заради вишитої сорочки ладні були віддати життя чи піти під арешт, – розповідає 28-річна Леся Воронюк. – Одна з таких історій – життя Ольги Ільків, зв'язкової Романа Шухевича. Була заслана на 12 років у Сибір. Її рятувало те, що вона таємно вишивала сорочку там. Зараз їй понад 90 років. Зберігає цю сорочку як символ своєї історії. Інша історія – під час Голоду 1947 року на Буковині вишиті сорочки вимінювали на зерно й картоплю. Завдяки вишиванкам рятувалися цілі сім'ї.
У фільмі зняли понад півтисячі сорочок. Об'їхали майже всю Україну. Матеріал для стрічки збирали в Німеччині, Канаді, навіть у Росії – з Мурманська.
– Є цікаві історії з Італії й Еміратів – це ті місця, де живуть українці, – каже режисер Олександр Ткачук, 25 років. – У нас є історії з тимчасово окупованих територій. Зустріли жінку, яка захотіла вберегти вишиту сорочку й передати її нащадкам. Вона залишається там, а сорочка її вже в Києві. Правдами й неправдами вдалося перевезти її через блокпости.
Знімати окуповані території вирішили після відвідин етнографічного музею в містечку Сватове за 20 кілометрів від російського кордону.
– Там є єдиний на Луганщині етнографічний музей, де зберігаються луганські вишиванки, — продовжує Олександр. – Записували інтерв'ю з працівницею музею. Молода гарна жінка. Я лише склав техніку – вона каже: «Покажіть, що ми тут українці. Що ми говоримо українською і носимо своє, хоч і на кордоні». Мусять доводити, що вони українці, і росіянам, і жителям Центральної України.
Науковий консультант фільму етнограф Олексій Доля 30 років вивчає вишиванки.
– Узори були завжди неповторні. Кожна вишивальниця намагалася перевершити сусідку, — розповідає 51-річний Олексій Доля. — У Карпатах мені розповідали історію: жінка нову сорочку вишила й прийшла в ній у церкву. Сусідка так оглядає її, ніби очима фотографує. Зчитує візерунок, запам'ятовує, аби й собі вишити. А та цілу службу крутилася, щоб сусідка не запам'ятала.
Символіка сорочок цінна історією, а не придуманими їм поясненнями. Є «науковці-космонавти», які говорять тільки про космос – знаки й обереги. Насправді сорочка – це набагато глибше. Коли мовознавець Борис Антоненко-Давидович був на засланні 10 років, а на нього потім донесли, що він носить вишиванку й українською розмовляє, йому ще 10 років додали. Ліна Костенко мені розповіла, як у студентські роки в Москві прийшла на державний іспит у вишиванці. Вишила її сама. Бо бувала в Карпатах, і її це вразило. Один із викладачів у літінституті казав їй: «Я вам раджу лишатися в Росії. Тому що в Україні вам буде складно. Вас не друкуватимуть». Тільки тому, що вона прийшла у вишиванці на захист своєї роботи. Ще років 10 тому на Луганщині людям у вишиванках казали: «Мы вас будем еще возить в клетках показывать».
Більшість дешевих вишиванок на ринку – китайські.
Зараз можуть сказати, що це кіно не на часі. Бо йде війна і треба про війну знімати. Але чому ми маємо цю війну? Донбас показав: бо не знаємо своєї історії. Працювати на перемогу треба паралельно – на фронті й в тилу.
Презентують фільм у березні. Покажуть у регіонах України, потім – на телебаченні. Запустять у мережу. Зйомки триватимуть до середини січня. Автори закликають ділитися історіями вишиванок. Вони можуть увійти до стрічки.
Бюджет картини – 620 тис. грн. Необхідно зібрати ще майже половину суми. Тому автори шукають меценатів. З політичними партіями не працюють.
Джерело: gazeta.ua
